Місцеві весільні традиції: «вдягання» короваю та «перепій» молодого

14 Травня 2017, 16:43

19412

У селах, особливо в нас, на Любомльщині, лишилося чимало весільних звичаїв.

Коровай та рогульки мало хто пече вдома, але «вдягнути» з символічними піснями головний хліб весілля – свята справа.

От і Наталія Мельничук із Вишнева за всіма традиціями прикрашала головний коровай на весілля своїх хрещениці.

На допомогу їй прийшли мама Надія та куми Іра і Людмила.

З цікавістю за процесом спостерігали діти, які так і хотіли відкусити хоч шматочок ароматного хліба.

Листочок за листочком жінки розправляли квіточки на рогульках і, співаючи, бажали майбутньому подружжя щасливої долі.

Побутує на Любомльщині і звичай – виставляння весільної брами чи простіше – «перепою молодому».

Суть цієї частини дійства можна вважати викупом молодого нареченої у сусідів, родичів, парубків.

Традиційно в Україні для цього використовували за грошову одиницю горілку.

Отож, перед під’їздом до будинку молодої посеред дороги виставляють лавку, на якій по краях і по центру ставлять пляшки з водою. Поруч хліб, сіль, ікона. Дружба із сватами торгуються, щоб виставити менше, ніж води налито. Куштують на смак, кепкують, що слабенька. Якщо двоє гостей потиснули один одному руки через лавку – це значить, що викуп завершено.

На весіллі, яке відбувалося у Любомлі по вулиці Енергетиків, ще з 11-ої години людно. Усіх зібрали незвичайні музики – міні-духовий оркестр – дві труби, баян і барабан.

На трубі грав Віталій Романюк, на тромбоні – Микола Трофимович, баян мало не танцював у руках Василя Чиряка, а барабан підкорив учень музичної школи Микита Гуж.

Так вирішили зустріти нареченого з Турійського району – по-святковому, весело, з піснею.

Поки хлопці торгувалися за горілку, музики грали марші, весільні пісні.

У небо линула мелодія, розносилося довкола шанобливе:

Казала нам мати:

Перепою не минати,

Хто перепій минає –

Щастя-долі не має.

Висміювання – це одна із особливостей весільних пісень. Тому не образило господарів глузування:

Любомльська голота

Винесла околота.

За келишок горілки

Не пускає до дівки.

А музики виграють «Хорошії гості», «Весілля», і, нарешті, звучить «Марш».

Викупили Галину Федонюк турійчани, гості нареченого Павла, аж за три літри оковитої. Певно, що музика посприяла тому, щоб дружба розщедрився. На подвір’ї брат теж вимагає викупу – аж відро з водою, а не пляшки поставили. Тут торги трохи менші.

У хаті продають молоду за гроші. Тихо, без пісень, «обсівають долю». І вже знову під маршову мелодію сідають наречені в машини та їдуть вінчатися.

Звичайно, найняті в ресторан музиканти можуть заграти і біля дому, але за окрему плату, а воно ж і так чималенька сума. Отож і хочеться батькам хоч чимось скрасити обряд. Чи потрібно воно, а то вже кожен судить сам. Одним подобаються весільні витівки, іншим – ні.