Війна 1812 року: бої під Любомлем

Події франко-руської війни 1812 року не оминули Волині. Звісно, тут бої не були такими гучними, як під Смоленськом, Кобрином, Городечною, Бородіном чи на Березні.

Проте в цих невеликих сутичках загартовані в боях початку ХІХ століття з французами та турками частини 3 Обсерваційної та Дунайської армій зуміли відстояти суверенітет своєї держави та зірвати плани Наполеона, - пишуть Хроніки Любарта.

Бій перший. Любомль, 12 серпня

12 серпня до штабу генерала від інфантерії Тормасова, який знаходився в Ковелі, надійшла інформація, що австрійці та саксонці зайняли Шацьк і підійшли до Любомля разом з новосформованою польською дивізією Антонія Косинського (12 тисяч офіцерів і солдат при 8 гарматах). Для вияснення ситуації і проведення рекогносцировки розташування ворожих сил на напрямку Турійськ-Любомль був направлений загін генерал-ад’ютанта Карла Йосиповича Ламберта (Олександрійський гусарський, Татарський уланський, козачий Власова, Євпаторійський татарський, 2-й Башкирський, 1-й та 2-й Калмицькі полки і 10-й єгерський полк).

З огляду на терміновість здійснення заходів з розвідки, 10-й єгерський полк і піша артилерія були залишені в районі села Новосілки (нині Турійського району), а кавалерія у складі Олександрійського гусарського, Татарського уланського, Євпаторійського кінно-татарського та козачого Власова 2-го полків з 12-ю кінно-артилерійською ротою почала рух в напрямку на Любомль. На марші до загону Ламберта були приєднані Стародубівський драгунський і Донський козачий Дячкіна полки. Попереду загону були вислані декілька козачих сотень і чотири ескадрони Татарського уланського полку.

Цей невеликий авангард на околицях Любомля зустрівся з авангардом саксонців. Зав’язались вуличні бої, переможцями з яких вийшли росіяни. Особливо в боях під Любомлем відзначились дончаки полків Власова 2-го та Дячкіна та Олександрійські гусари. Трохи згодом козаки і гусари взнали, що серед саксонців, які бились з ними в Любомлі, був і командувач 7-м французьким корпусом дивізійний генерал Реньє. Від полонених також довідались, що основні сили саксонського корпусу знаходяться в районі села Куснище.

Про події під Любомлем командувач 3-ю Обсерваційною армією у донесенні в штаб-квартиру імператора Олександра І від 22 серпня 1812 року доповідав: «Я … приказал авангардному командиру Генерал-Адъютанту Графу Ламберту рекогносцировать неприятеля, и буде найдет его в размерных себе силах, атаковать и занять местечко Любомль; в противном же случае, не подвергая людей напрасной потере, с неприятелем в дело не входить, но иметь его в наблюдении. При сем рекогносцировании конно-татарского уланского полка Полковник Кнорринг с одними охотниками вверенного ему полка и с частью казачьего Власова 2 полка разбил неприятельский передовой пост, из пехоты и конницы состоящий, и взял в плен до 50 человек. Граф Ламберт подступил с кавалериею своею к местечку Любомлю на малую дистанцию пушечного выстрела, но открыв, что неприятель в силе, остановился в 4 верстах, не быв им обеспокоиван».

Бій сьомий. Справа під Любомлем, 17 вересня

О 03:00 17 вересня Білоруський гусарський, донські козачі Грекова 4-го і Пантелеєва 2-го полки та дві гармати 15-ї кінно-артилерійської роти під загальним командуванням Йосипа Корнійовича Орурка, посилені Дерптським драгунським та Кирєєва козачим полками виступили в напрямку до Радихова.

Знявши пости ворога, що охороняли греблю через болото, авангард Орурка пішов в атаку. Гусари й козаки під покровом ночі увірвались до села, де квартирував австрійський ескадрон. Несподівана атака деморалізувала ворога, було вбито 20, взято в полон 65 австрійців, лише невеликій кількості вдалось втекти до найближчого лісу. На світанку кавалеристи загону Орурка вийшли до Любомля, де виявили основні сили корпусів фельдмаршала Шварценберга і дивізійного генерала Реньє.

Підходи до позицій ворога прикривав глибокий канал. У самому Любомлі та дещо лівіше від нього розташувались австрійські частини, а праворуч, в напрямку до села Коцюри розташувались саксонці. Про диспозицію Орурк через посильного доповів адміралу Чичагову.

Розширити проходи в болотах було доручено піонерам полковника Гебенера. З завданням сапери вправились доволі швидко і на 11:00 до села Вишнів вийшли 1,3,4 і резервний корпуси Дунайської армії і розташувались в бойових порядках перед і лівіше села, а 2-й корпус генерала Ессена залишився в районі Радихова. Майже одночасно з корпусами Дунайської армії до Любомля вийшов і авангард 3-ї Обсерваційної армії на чолі з генералом графом Ламбертом, котрий був направлений на правий фланг з завданням до кінця дня вибити австрійський 6-й драгунський полк із Городно.

Позиція, яку зайняли саксонці і австрійці була дуже зручною для оборони. Від російських військ її захищав широкий (до 5 м) і глибокий меліоративний канал. Береги каналу були болотисті, дно покривав густий мул. Мости через канал були зруйновані. Австрійці й саксонці зайняли позиції на виходах з двох гребель, які йшли через канал. Саксонці обороняли правий фланг (між Римачами і Теребейкою). Основою їх оборони були дві артилерійські батареї, які прикривали вогнем греблю, що з’єднувала ґрунтову дорогу – відгалуження від дороги з Любомля до Бугу. Австрійці, чиї сили складали ліве крило оборони осідлали цю дорогу і вогнем посиленої батареї, виставленої навпроти с.Вишнів прикрили переправу через канал.

Під прикриттям артилерійського вогню 15-ї кінно-артилерійської роти та рушничного вогню єгерів з 8-го полку, піонерні роти Гебенера та Канатчикова почали наводити мости через канал, проте австрійці щільним вогнем завадили цьому наміру. Єгері, які під прикриттям вогню кінних артилеристів, намагались перейти через греблю, відступили під сильним гарматним вогнем противника. Майже до вечора тривала артилерійська перестрілка. У влучності і далекобійності змагались також стрільці як з одного, так і з іншого боку, проте до справжньої битви не дійшло. Адмірал Чичагов, щоб уникнути зайвих втрат віддав наказ єгерям відійти назад, і, сподіваючись, що Реньє і Шварценберг залишаться на такій добре укріпленій позиції, вирішив обійти противника з флангів.

У цей час кіннота Ламберта маршем прослідувала через село Скиби і на підході до Городно почула гул пострілів. З наближенням до села кавалеристи побачили, що це б’ється з ворогом передовий загін з колони генерала Чапліца. Колона генерал-майор Ю.Г.Чапліца біля 09:00 вийшла з Ковеля і до 17:00 прибула до Мацеїва. Тут був заарештований і згодом відправлений до Києва місцевий поміщик, граф Мйончиський, один з активних учасників конфедератського руху на Волині. Дружина і дочка графа, завбачливо втекли до Варшави. З Мацеїва підрозділи колони вирушили в напрямку до Любомля і під Городно стикнулись з противником. Ще до настання ночі російські загони очистили Городно від ворога.

Поки артилеристи змагались у вправності стрільби з австрійцями та саксонцями, а загони Ламберта і Чапліца бились під Городно, адмірал Чичагов отримав інформацію переправу противника через Буг в районі села Бережці. Перерізати шлях противнику до відступу було наказано корпусу генерал-лейтенанта Ессена 3-го, який продовжував стояти табором у Радихові.

По отриманні доповіді Ессена, та на виконання свого рішення на обхід австро-саксонців з флангів, Чичагов наказав корпусу генерал-лейтенанта Ессена висунутись до села Теребейки. Туди ж був направлений корпус генерал-лейтенанта графа Ланжерона. Обидва ці корпуси й повинні були обійти противника з правого флангу, в той час, як основні сили Дунайської армії повинні були штурмувати позиції ворога з фронту. Здійснити обхід з лівого флангу повинні були корпуси армії генерала Тормасова.

Найбільш тривожною ніч з 17 на 18 вересня була для головнокомандувача союзними військами на Волині фельдмаршала Шварценберга. Він ясно бачив, що обидва фланги його армії охоплені російськими військами. Армія ослаблена кількаденним відступом залишилась без дивізій Косинського і фон Зігенталя. Можливості дати бій явно переважаючим силам противника австрійський фельдмаршал не бачив, то ж порадившись зі своїм французьким колегою прийняв рішення на подальший відступ. У ніч з 17 на 18 вересня австрійці і саксонці без шуму залишили свої позиції і через Рівне й Опалин вийшли до Бугу навпроти Влодави, де й переправились 19 вересня через річку.

Не маючи жодної інформації про дії в становищі противника, адмірал Чичагов увечері 17 вересня довів диспозицію про наступ підпорядкованим частинам. Як вже згадувалось вище, за цією диспозицією корпуси Ессена і Ланжерона після обходу наносили удар про правому флангу. Корпус генерала Булатова після переправи через канал навпроти Любомля атакував противника з фронту. Корпус генерала Воїнова разом з авангардом генерала Орурка, по переправі через канал в районі Коцюб, повинен був атакувати саксонців. Лівий фланг ворога повинні були атакувати корпуси 3-ї армії, які підтягнулись до Любомля.

На світанку частини російських військ перейшли в наступ, але оскільки ворог залишив свої позиції, батальйони і ескадрони безперешкодно виконали свої завдання. Адмірал Чичагов залишив в районі Любомля корпуси Ланжерона, Воїнова та Булатова. Авангарду генерала Орурка було наказано негайно вийти для переслідування противника в район села Рівне.

Завдання на переслідування отримав і корпус генерал-лейтенанта Ессена 3-го. Війська цього корпусу, посилені Донським Мельникова 5-го та 4-м Уральським козачим полками і 38-ю батарейною ротою, почали марш слідом за противником в напрямку Влодави. Завдання на переслідування противника отримав також загін генерал-майора Ланського. До цього загону увійшли Білоруський гусарський, Донський козачий Луковкіна, донський козачий Грекова 4-го полки та частина 14-ї кінно-артилерійської роти (6 гармат). Обидва загони Дунайської армії невдовзі вийшли до села Опалин, проте ворога на переправах вже не було.

Без значних боїв, а лише в дрібних сутичках австро-саксонська армія за час свого відступу від Стиру до Бугу (з 11 по 19 вересня) втратила біля 2000 чоловік вбитими й пораненим, а до 500 солдат і офіцерів потрапили до полону.