Штунь: 575 років першої писемної згадки про село

Село Штунь розміщене на правому березі річки Неретва, притоки Західного Бугу. Археологічні знахідки підтверджують існування тут поселення в добу бронзи, заліза та в давньоруський період. Назва села татаро-монгольського походження, ймовірно, означає «зупинка», «зупинись».

Перша писемна згадка про село як дідичину Петра Волчка Рокутовича, датується 1442 роком. У 1534 році в документах можна знайти нове поселення Воля Штунська, але в подальшому про нього згадок немає, - нагадує історію «Наше життя».

Пізніше Штунь послідовно був власністю Даниловичів, Садовських, Виджгів і Прушинських, останні продали його на початку ХІХ ст. графу Браницькому.

У 1533 році село платило податку за 2 лани, водяний млин та церкву. В другій половині ХVI ст. вже згадується сільська школа. У 1850 році маєток, як і решту володінь Браницьких, конфіскувала, а згодом і поділила царська влада.

Цінною пам'яткого с. Штунь є барокова церква Івана Богослова 1777 року з дзвіницею-брамою. Сама будівля церкви є рідкісним поєднанням хрестово-купольної і базилікової композиції. Фасад споруди прикрашає ефектний портал, а в багатій внутрішній декорації збереглися фрески XVIII ст. у формі медальйонів і олійний живопис кінця XIX ст. Цей храм є унікальною пам'яткою волинської архітектурної школи і займає важливе місце серед культових споруд Правобережної України ХIIІ століття.

Сама православна церква вперше згадується в документах від 1530 року, яка на початку ХVІІ ст. була переведена в унію. Протягом довгого часу сліди про церкву з документів зникають. Знову їх можна віднайти у візитації 1760 року, але тут говориться вже про новозбудовану споруду з розміщеною над бабинцем дзвіницею.

Перед осінню 1773 року церква, мабуть, згоріла, бо в документах за цей рік вона не згадується. А ось у наступній візитації Любомльського деканату у вересні 1779 року священик Фаустин Каубе, ректор семінарії у Холмі, записав: «Церква Штунська коштом і старанням коляторки … мистецьки вимурувана, на якій хрестів залізних п’ять ....». Згідно клірової відомості за 1796 рік парафія нараховувала 104 двори і 929 вірних.

У 1850 р. на кошти священика Михайла Кршечковського в Штуні побудована дерев’яна кладбищенська Петро-Павлівська церква. Тоді ж в селі була відкрита однокласна церковно-парафіяльна школа. В 1895 році в ній навчалось 51 хлопчик і 4 дівчинки.

Згідно клірової відомості за 1911 рік в парафії було 294 дворів і 2404 парафіян. Католики проживали на 50 дворах в кількості 404 вірних. Євреїв було 58 чоловік.

Перша світова війна завдала значних втрат селянам. Більшість із них змушені були залишити село і протягом 1915-1921 років перебувати у важких умовах біженців. У 1921 році Волинь увійшла до складу Польщі. Відразу на території села виникло кілька колоній польських осадників: Королівська колонія (тридцять сім польських хат і п'ять українських), Військова штунська колонія (7 господарств поляків), чимало поляків поселились і на штунських хуторах. Поляки й українці до війни жили дружно, ходили одне до одного у гості, всіляко допомагали одне одному.

У вересні 1939 року в Штунь прийшла радянська влада. Було створено колгосп, сільську раду, реорганізовано школу.

На початку Другої світової війни село не зазнало значних руйнувань. Найбільша трагедія розігралась тут навесні 1944, коли 53-х ні в чому не винних людей замордували в урочищі Берестина солдати Армії Крайової за мовчазної згоди червоних партизанів. Під час відступу фашисти повністю спалили село. Радянські війська прийшли сюди 19 липня 1944 року. Чимало мешканців Штуня були мобілізовані в Червону армію. 65 із них загинули на фронтах. Більше 70 воїнів повернулись додому.

1945 року в Штуні створили колгосп ім. Хрущова, який згодом перейменували в колгосп ім. Леніна. 1995 року господарство реорганізували у КСП «Колос», а 1999 року — в СГВК.