Незабутній відпочинок в інтеграційному центрі «Замлиння»
1-7 серпня цього року в інтеграційному центрі у с. Замлиння перебували 40 дітей учасників АТО, переселенців зі Сходу й Криму та студентів Любомльського ліцею.
Заїзд відбувався під патронатом Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку та під опікою волонтерського проекту «Меценати для солдата».
Гостинний прийом організував директор інтеграційного центру в Замлинні отець Ян Бурас.
Повідомляє на сторінці Facebook Ольга Бузулук.
Організатори спланували насичену програму, яка включала і арт-майстерню, і спортивні змагання, і зустріч із патрульною поліцією, і перегляди фільмів, і катання на конях, і поїздку на Шацькі озера, і екскурсію на екологічну сироварню.
Приємно вразило те, що діти різного віку (від 11 і до 17 років) знайшли спільну мову, без проблем об’єднувалися в команди та залюбки виконували найрізноманітніші завдання.
При цьому всьому вони встигали організувати чергування на кухні (сервірування столу, принесення їжі і збирання посуду, прибирання тощо), потанцювати на дискотеці та перевтілитись у відомих людей.
З дітьми перебували дорослі: представники проекту «Меценати для солдата», вихователі ліцею, медик із Любомльської лікарні та психолог і арт-терапевт в одній особі.
Вони зуміли об’єднати дітей, організувати їм цікаве насичене та змістовне дозвілля, а також слідкували за порядком в цілому.
Що особливо радує в інтеграційному центрі – це те, що Ян Бурас дає повну свободу гостям у питаннях організації перебування. І це діє дуже позитивно. Адже і діти, і дорослі розуміють, що все в їхніх руках, що на них ніхто не впливає й ними ніхто не командує. Як вони самі організуються, так і проведуть тут час.
Божа благодать відчувалась у цьому надзвичайному місці. Енергетика була настільки сильна і неймовірна, що все пливло своєю течією і гармонійно перепліталось у цікавий вир емоцій, почуттів, вражень.
Ніхто й ніколи не забуде перебування тут.
У Замлинні лишиться і неймовірний дух дітей учасників АТО та переселенців. Їхні батьки дуже багато пережили. Можливо, діти живуть у своїх сім’ях в негативі та хвилюваннях. Є різні життєві історії і долі. Але хочеться, щоб діти після перебування тут усвідомили, що вони не одні, що є люди, яким не байдужа їхня доля, що завжди буде підтримка…
У цьому контексті актуальна думка Яна Бураса, який навів такий приклад.
«Одна дівчинка перші кілька днів перебування тут весь час плакала і була дуже сумна. Більше 4 днів знадобилось їй, щоб… почати усміхатись. Останні 2 дні вона вже була усміхнена і почувалася своєю в колективі, – розповів отець. – Навіть заради цієї однієї дівчинки варто було організовувати такий заїзд».