Перші випускники школи зібралися через 40 років
-
-
>
-
>
-
>
3129
Чим далі відходять дитячі роки, тим теплішими і цікавішими стають спогади про неї, про альма-матір – про рідну школу. І хтось, порадившись із одним-двома однокласниками, організовує зустріч із юністю.
Чотири десятки літ спливло відтоді, як спорудили приміщення Радехівської восьмирічної школи, і на ювілейну дату на 40 років після закінчення зібралися її перші випускники, дев’ятикласники 1976 року.
Небагато зібралось, але було про що згадати. Адже на зустріч прийшли і класні керівники Валентина Петрівна Поліщук (9-А) та Ніна Іларіонівна Смеричинська (9-Б). За традицією, вони провели перекличку. Четверо вже пішли у засвіти, як і більшість наставників. Пам’ять вшанували хвилиною мовчання.
Мешкають випускники і в Польщі, і в Білорусії, і в Києві.
А далі Надія Загура, директор школи, провела задушевну бесіду-спогад, де згадували і читали вірші й пісні з початкових класів, назву загону й речівку, свої дитячі витівки та перші захоплення.
І розповідали 55-річні солідні люди, як здійснились їхні дитячі мрії, як готують до життєвого вибору вже, в більшості, своїх онуків.
Лідером у класі був Василь Гнатюк, який уже третю каденцію працює сільським головою. Тетяна Філюта мріяла про подорожі – вже 36 років курсує потягом у різні країни. І хоч вона вже 4 місяці на заслуженому відпочинку (в Білорусії, де мешкає, лише у цьому році змінили пенсійний вік), та розлучитися з улюбленою справою ще не хоче.
Подружжя однокласників Тетяни і Миколи Зінчуків – підприємці в Любомлі, а захоплення виникло через смачну ковбасу, якою частувала Таня і на яку зазіхав Микола, як зізнався сам через 40 років.
На запитання, чи списували, майже всі відповіли «так», тільки Євгенія і Сергій Бородчуки (брат і сестра), на відміну від інших, ніколи цього не робили.
Троє із випуску працює у Радехові. Сергій Філюта – шахтар-пенсіонер, Антоніна Зінчук – пекар хлібзаводу.
І хоч високих кар’єр не здобули, та всі знайшли місце в житті. Згадуючи дитинство, кожен віднаходив у ньому щось цікаве. всі наголошували, що вчитель 40 років тому – це шанована людина в селі, для учнів – авторитет. І так повинно бути, щоб моральні цінності не зникали.
Теплота, невимушеність, щирість, доброзичливість панували на зустрічі.
